Abstract

Процес удосконалення системи соціального захисту дітей, які залишилися без піклування батьків, можливий за умови створення відповідної нормативно-правової бази, так як основи змін та нові підходи в діяльності різних державних структур, що працюють в інтересах дітей, повинні перебувати в рамках правового поля України. Зокрема, потребує перегляду законодавство щодо бездоглядних дітей, які все ще залишаються поза увагою держави. Незважаючи на те, що дитяча бездоглядність є джерелом соціального сирітства, проблеми бездоглядних не інтегровані у політику соціального захисту посиротілих дітей. Відсутність законодавчо визначеного поняття “бездоглядні діти”, порядку їх виявлення та обліку, не дозволяє сфокусовано аналізувати становище цієї соціальної групи, обмежує доступ до соціальних послуг та суттєво ускладнює їх соціальний захист. Тому метою нашого дослідження є обґрунтування сутності та особливостей позитивного зарубіжного досвіду з забезпечення прав та свобод дітей-сиріт та напрямків імплементації вище зазначеного у соціальну політку України. Проаналізувавши зарубіжний досвід нами встановлено, що на даний час в країнах Європи та США активно функціонують три моделі соціального захисту дитинства, які заслуговують на увагу і елементи яких варто розглянути в перспективі впровадження їх елементів в український соціальний досвід: – європейська модель – переважає в розвинутих західноєвропейських країнах і відрізняється домінуючою участю держави в системі соціального захисту дітей. Сучасна європейська модель базується на теорії держави загального добробуту, згідно з якою на державному рівні проводиться активна соціальна політика, орієнтована на створення гідного рівня життя, наростання соціальної рівності, справедливості. – американська модель – характерна для США та країн Латинської Америки відрізняється тим, що заходи соціального захисту дітей сконцентровані переважно в руках приватного сектору. Характерною рисою цієї моделі є децентралізація, що визначається відсутністю централізовано координованої дитячої та молодіжної політики. Проблеми дитинства знаходяться в компетенції низки міністерств і відомств на різних рівнях, які чітко не взаємопов’язані між собою; – перехідна модель – знайшла практичне втілення в державах колишнього соціалістичного табору, що обумовлено процесами реформування з кінця ХХ століття усіх соціальних сфер, зокрема й інституту соціального захисту дитинства. Характерною рисою цієї моделі є зміщення вектору соціального захисту дітей з повного державного регулювання на поєднання державного і приватного секторів. Соціальний захист дитинства розглядається як один із пріоритетних напрямків державної соціальної політики, орієнтованої на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток дитини, і закріплений в конституціях держав.