Abstract

Статтю присвячено дослідженню цифрової освіти. Розглянуто особливості різних форм викладання академічних, університетських дисциплін, зокрема філософських на основі інформаційних технологій, що уможливлює дистанційне навчання. Проаналізовано особливості співпраці викладачів і студентів у системі цифрової освіти, де живі, реальні індивіди функціонують як медійні персонажі. З’ясовано, що такі персонажі існують на засадах цифрової візуальної антропології, а не антропології тілесної присутності, на чому ґрунтується традиційна академічна освіта. Досліджено методичні принципи цифрової, дистанційної освіти — опосередкування, репрезентативності й рефлексивності, дотримання яких уможливлює ефективне дистанційне викладання академічних дисциплін. Виявлено, що застосування цих методичних принципів передбачає дотримання певних законів цифрової освіти — належної цифрової поведінки, легітимації цифрового викладу, перманентного цифрового руху та зворотного цифрового зв’язку. Показано як переваги, так і недоліки цифрової освіти, особливо для викладення філософських дисциплін — історії філософії та філософської антропології. Розкрито, як саме викладання філософських дисциплін може бути ефективним за умов дотримання принципів і законів цифрової освіти, але з урахуванням вимог антропології присутності, яка залишається базовою передумовою будь-якого варіанта сучасного освітнього процесу. Доведено, що подолання цієї антропології потребує радикальної «дематеріалізації» учасників онлайн-освіти, що є наразі недосяжною метою.