Abstract

Стаття відображає матеріали авторського курсу лекцій для магістрів «Практична риторика і управління комунікацією» і вирішує проблеми теоретичної і прикладної філософії щодо фактора ймовірності. Він передбачає вільну самосвідомість, конвенційні типи знання, режими прогнозування, специфічні типи інтелектуальної дієвості та відповідні їм типи мовлення, коли комунікація постає діалогом із майбутнім, яким на підтвердження вихідної єдності часу осяяні всі три часові форми. У Преамбулі визначено причини актуальності «проблеми майбутнього» у Світі Людини, яка провокує запит на вміння а) мислити майбуття, б) говорити його мовою і в) розуміти його інструментарій. Відзначено роль риторики в реалізації наших стосунків із майбутнім. У Розділі I представлено риторику як різновид мистецтва і предмет знання. Розглянута у трьох вимірах і в звʼязку з трьома видами розуму, вона визначена як переконливо увиразнена в мові вільна самосвідомість. У Розділі II представлено практичну риторику як мистецтво свідомо-мовленнєвого управління життя у часі й просторі. Зʼясовано звʼязок між нею, часом і ймовірним виміром життя. Запропоновано поняття і термін «риторичні образи часу», наведено можливий склад останніх. У Розділі III розглянуто риторичні образи часу в сфері діяльності, запропоновано визначення і мову для риторики мети, результату і оцінки. У «внутрішнім» опускулі сформульовано риторичну «аксіоматику Аристотеля» (термін автора), продовжену з другої до пʼятої аксіоматизацій самим автором. У підсумку отримано риторичну аксіоматику а) вільної самосвідомості, б) конвенційного знання, в) проєктної діяльності — діяльності з оволодіння майбутнім, г) її дієвців: консультантів, аналітиків, експертів, виконавців і керівників-управлінців, д) типів проєктної комунікації. Введено риторичне визначення поняття «проєкт». В Епілогу запропоновано риторичні визначення управління як владної комунікації щодо особистого оволодіння майбутнім та влади — як реалізації права на управління.