Abstract

У статті досліджено поняття квантової заплутаності, його роль у фізиці, філософії, у оновленні світогляду. Відзначено, що до опису фізичної реальності його і низку похідних від нього увів Шредінгер у статті 1935 року в контексті обговорення мисленого експерименту Ейнштейна-Подольського-Розена, але вже у дотичній публікації 1936 року теоретик жодного разу їх не використав. З’ясовано, що з огляду на уведені фон Нейманом і запозичені Шредінгером поняття суміші й статистичного оператора поняття заплутаності не є безумовно необхідним. У певний момент розвитку теорії складних квантових систем воно і похідні від нього слугували не дуже вдалими замінниками понять суміші, ситуації суміші. Порівняльний аналіз студій Шредінгера, фон Неймана і Ландау приводить до висновку про поступове долання уявлення складної квантової системи як квазімеханічного агрегату, натомість обґрунтування знаходить її цілісність. Тож цілісність притаманна не тільки квантовим явищам, а й квантовим системам самим по собі, об’єктивно. По суті саме намагання якось помислити цю обставину і викликала до життя поняття квантової заплутаності. Як поняття суміші, так і його замінники – поняття заплутаного стану, заплутаності і т. п. – мають не тільки наукове, а й метафізичне значення: вони доводять можливість раціонального мислення цілісності, обґрунтованість і результативність раціонального холізму. Тож метафізика квантової заплутаності у прийнятному сенсі є виявом метафізики раціонального холізму. Повне роз’яснення мисленого ЕПР-експерименту вимагає врахування обох відзначених виявів квантової цілісності. Можна сказати, що істотний результат довготривалого обговорення ЕПР-експерименту полягає у вичерпному визнанні цілісності квантово-фізичної реальності. Розглянуто низку узагальнень О. Александрова, І. Цехмістра і Д. Бома. Разом з виконаним дослідженням поняття квантової заплутаності чи обґрунтуванням Бором поняття неподільного квантового явища вони підтверджують незвідність фізичної реальності, Універсуму загалом до множини демокрітових атомів та їх незчисленних сполучень, агрегатів. Усе це збагачує і вдосконалює осмислення Всесвіту як дійсної цілісності, що видається новітньою заміною дотепер популярного світогляду в дусі Демокрита.