Abstract
У статті розглядається питання про відношення Платона до міфології. Автор стверджує, що Платон був непримиренним критиком традиційного міфу і поетичної міфотворчості, тому що такі міфи спотворювали справжні образи богів та їхніх діянь. Поетичні міфи погано відображаються на вихованні, тому їхніх творців, як вважав Платон, слід видалити зі справедливої держави. В статті звернено увагу на те, що сам Платон був значним міфотворцем – багато важливих філософських ідей він розказує саме в формі міфів. Автор аналізує причини звернення Платона до міфу, визначає функції, які виконує міф у діалогах Платона, значення платонівської міфотворчості для філософії і міфології. Зазначено, що Платон використовує міф як інструмент виразності, розглядає його як ефективний засіб переконання. З іншого боку, в статті доводиться теза про те, що платонівській міф є способом висловитись про ті глибинні проблеми буття, які не може осягнути людський розум. Тому міфи Платона оповідають про те, що відбувається на небі, під Землею в Аїді, в далекому минулому. В статті робиться висновок про те, що в платонівській міфотворчій діяльності відбувається суттєва реформа всієї давньогрецької міфології. Платон поєднує міф з раціональним мисленням, з Логосом. Платонівській міф – _раціоналізований_ міф, в якому божественний вимір набуває вже не тільки космос, а й людина та її світ, поліс. Так діалектик стає творцем міфів. Платон, стверджується в статті, стає міфотворцем тому, що для нього вкрай важливо знайти в людській душі опору для людини, таку ж надійну і вічну, якою раніше слугував божественний космос традиційних міфів.