Abstract

У статті здійснено порівняльний аналіз ставлення до священників і ченців, прояви якого можна знайти у творах видатного мислителя і богослова, представника патристики Йоана Золотоустого (347–407 рр. н. е.). Показано, що залежно від мети кожного конкретного твору, він, говорячи про священників та ченців, по-різному використовував власні риторичні здібності. Тоді, коли Золотоустий розглядав кожну з цих фігур окремо, не порівнюючи одну з одною, він неодмінно демонстрував значне піднесення. Наприклад, коли він хотів піднести подвиги ченців і дів, то робив це найвитонченішим чином. Разом з тим, у трактаті «Шість бесід про священство», високо оцінюючи функції та роль священників, він применшив роль та значення ченців. Так, в останній частині цього твору Золотоустий зображає фігуру ченця як свого роду егоїста, який думає лише про власне спасіння і не має зв’язку із зовнішнім світом. Щоб прояснити природу цієї двоїстості, ми оглядаємо непевність та мінливість у характері та статусі чернецтва у перші століття християнства, зокрема звертаємо увагу на складний характер чернечого руху в ІV столітті, коли жив і діяв Золотоустий. Здійснене нами історичне зіставлення дає змогу стверджувати, що у ці часи, коли відбувалося становлення інституту Церкви та її інтеграція в суспільство ще тривала, інститут священства вже набув доволі стійку («рутинізовану») харизму, тоді як чернецтво такої «рутинизації» ще не зазнало. Але, як показано у статті, загалом інститут чернецтва мав величезне значення для ранньої Церкви. Зважаючи на це, ми робимо висновок, що приниження фігури ченця, яке можна помітити у «Шести бесідах про священство», відображало не так дійсність в усій історичній повноті, як конкретні риторичні наміри автора цього трактату, зумовлені специфікою історичного моменту.