Abstract

Намагаючись говорити про феномен «русского міра», ми відразу змушені констатувати, що «дійсність» цього феномену, може бути розташована на різних рівнях (чи в різних доменах) і в просторі різноманітних обмінів, а відповідні репрезентація, опис та аналіз можуть буди виконані в різних дисциплінарних рамках і в різних дискурсах. На таке можуть претендувати психологія, але також і психіатрія – індивідуальна і соціальна; історія, всесвітня, регіональна і повсякденна, різних періодів і різних методологій; культурологія, соціальна теорія, теорія цивілізацій і теорія ідеології; економіка, політекономія і метаекономіка, політичні і геополітичні студії; природознавство, гуманітарія і постгуманізм – в класичних, некласичних і постсучасних зразках. Втім, ця «дійсність» може давати себе не тільки описуваною і аналізованою, але також, бути поставленою і розіграною у різноманітних жанрах – від квазірелігійного екстазу до «верховної цінності», від нетверезого маячного белькоту до пропагандистського перформансу... Сьогодні лунають голоси, що наша сучасність маркує і навіть ідентифікує себе закінченням філософії, кінцем філософії, що сьогоденним способом існування самої філософії є її відмова й ухил від свого покликання, призначення, праці і долі. Тут складається тонка симптоматика: чи не можна бачити «русскій мір» символом сказаної неспроможності філософії, ба більше – і просто-сіро своєрідною _формою кінця філософії_, іншим ім’ям цього кінця, запереченням-філософії-у-собі-самому, що є, схоже, кардинальною умовою також і його існування? Враження таке, що «русскій мір» наче б то створений спеціально для того, щоб констатувати, ба більше – реалізувати кінець філософії. І ще більше. Важко сказати, що тут є ефект / симптом чого? Схоже, у співвизначенні «русского міра» і відмови філософії від філософування, як саме онтологічної умови присутності філософії сьогодні, має місце якийсь «апріористичний перфект». Але тим само, сама наявність «русского міра» в світі видає певну амбівалентність щодо філософії. Разом з фактичною легітимацією неспроможності філософії, ця наявність обертається викликом для філософського мислення. Вона ніби щиглик терапевта, що виводить філософію з-під гіпнозу всіх «лінгвістичних поворотів» і постмодерних «симулякрів і симуляцій». Ця наявність провокує філософування, провокує, наполягає і унеобхіднює витримати питання: «як це можливо, як це стало можливим?». Отже, питання «русского міра» є питанням філософії, питанням саме філософським. Ми намагаємося це показати. Втім, в цьому контексті нам доводиться запитувати: Що є, що значить і що передбачає «філософське питання»? Це ми також проблематизуємо в даній статті. З цього погляду в розгляд входить тема «культури». Саме в модусі «російської культури». Але, також, питання культури як такої, _всієї культури_. Розгляд теми «русского міра» як питання філософського, ставить під питання «російську культуру». І, за великим рахунком – _культуру_ взагалі.